Читати українськоюRead in English

This page is under conctraction

„RIA LVIV” magazine N 3 (102) november 2009


Dedicated to good mood
           Natalia Kosmolinska

Today only a naive person may think that an artist is someone who can draw a street in the perspective or paint a faithful portrait of a human... The invention of photography has made it unnecessary for the artist to produce accurate copies of reality. Instead, he/she still has emotions, imagination, ideas and dreams ... Therefore, a modern artist is someone who is sensitive to “vibrations” of the world and can capture the mood of any moment, feel the uniqueness of the texture and tell us, ‘Look, here it is, a new perspective of the eternal form!’ What sign comes before this message, a  plus or a minus, depends on whether the artist is an optimist or a pessimist. Nick Falafivka, an artist from Lviv, is a ‘sunny’ person. He is fond of the world he lives in.

What Nick paints is the ‘cream’ of classical aesthetics: seductive women, old architecture, delicate flowers and juicy fruits... However, the professional knowledge of all the plastic achievements of xx-century art, good taste and a sense of humor prevent him from degrading to banality. The subject of painting is not as important for the artist as the mood: mostly playful and ironic, sometimes  melancholic and romantic, or soft and lazy as the sun on a summer evening.

Nick is a virtuoso drawing artist. He has a flawless sense of line and his composition is invariably perfect. He avoids redundancy in his work and does not abuse detail, turning the individual charm of each of his models into a ‘logo’. They would be dull and dry but for the unique watercolor and moonlight glitter. His fine nuances balance the laconic and categorical silhouette, leaving room for sensuality of form. 

Although Nick Falafivka is renowned primarily as the author of exquisite and fancy nude paintings, he is an extremely versatile artist who is bored to work within one “format”. So as not to lose skills acquired during thorough academic training, Nick occasionally paints realistic portraits and can even make a parody by dressing friends in costumes of famous characters. Moreover, the artist has repeatedly resorted to biblical themes. At the moment he is largely involved in print design and advertising as well as photography. That is, Nick is interested in everything that is exciting and attractive in today’s world: spiritual journeys and beautiful textures,  timeless classical values and new technological innovations. Actually, it’s due to this drive and enjoyment of life, which are emitted by Nick’s paintings, that make him popular both in Ukraine and abroad. 

„ЛЕЛЬ” magazine N 6 1995


Artistic passions of Nick Falafivka
          Roksolana Bakovych


    Stereotype-free thinking and great elegance of form... The creations of this artist are complex and powerful, for he sees art as a universe, the infinity and above all perpetual search. Pictures for him are like the time machine: the old ones bring back the Past and the unfinished provide a glimpse of the Future.  
    Suprematism passions 
    A star - spark from the cigarette - falls on the canvas. And now around this reference centre surges a dynamic circle of waves that gradually take the form of a woman speaking on the telephone (“Conversation”). 
    Romantic passions 
    A woman is like a string touched by the fingers of God, a candle that flickers, burning darkness with Faith and Hope, but above all with Love. 
    Nick has a world of his own, both micro- and macro-, where in the keyhole of some magic door he peeps on translucid fairies in a halo of hair and willow branches. These are the  images of absolute goodness coming from the labyrinths of imagination and old mother’s tales. (“Girl in a keyhole”). 
    The artist has a unique understanding of women and each time he tries to create a new Eve: woman-fairy, woman-Madonna, woman-flame or even a woman who is waves and a seashell at the same time (“Running on the waves”). “I do not know whether I’m a believer not, but the woman to me is a living proof of the existence of God.” 
    Philosophic passions 
    The artist seeks to reincarnate in the Son of God so that he can feel the burden of human sins on his shoulders (polyptych “The Passion of Christ”) or look in the heart of nature to compare the human fate to that of a tree (diptych “Trees”). 
    Passions of humor 
    A romantic and thinker Nick is also a humorist and wit, taking a gentle and light-hearted look at his characters. Even when judging them, he does it with a good-natured smile. “Casanova” is a portrait of a demon lover, whose colorful face is depicted on a playing card: a pierced heart the size of a torso is reflected by a small fig leaf - this is the end of all the intrigues and love affairs. 
    Biographical passions 
    Nick Falafivka was born in Bukovyna, West Ukraine, in 1964. He graduated from Vyzhnytsia College of Applied Arts (1984) and Ivan Fedorov Ukrainian Institute of Printing (1992). The artist has exhibited his work in Ukraine and abroad (Great Britain, Poland, France). His paintings  can be found in galleries and numerous private collections in Poland, France, Hungary, Germany, Switzerland, Canada and USA . Nick Falafivka lives and works in Lviv. 


















„МІСТ” Тижневик N 23 (174) червень 2001 року



          Вероніка Савченко

Мабуть, вчені та історики отримали б куди менше інформації про минуле нашої планети, якби не малюнки: розписи у печерах, на глечиках, золотих виробах... Нині ми милуємося полотнами Лувру, Ермітажу, Метрополя... Загадкова усмішка Мони Лізи зворушує серця мільйонів. Ось так, порухами пензля, відбувається увіковічення. Увіковічення почуттів, прагнень, мрій. Микола Фапафівка, ще з дитинства снив малюванням.

a- Батько займався різьбою по дереву. Мати - вишивала. Від них я перейняв любов до прекрасного. У школі почув позитивні відгуки про своє захоплення. Починав зі шкільної газети. Потім закінчив художнє училище на Буковині. Вступив до інституту. Усе життя займаюся улюбленою справою і не уявляю собі іншого.

a- Ви - серед тих, хто створив львівський "Вернісаж".

a- Так. Ми вийшли якось у неділю і виставили свої картини. А через тиждень для всіх вже забракло місця. Художники заполонили куточок власними доробками. Так що можна сміливо сказати, що "Вернісаж" виник з легкої руки моїх друзів і, звичайно ж, моєї. Він міняв своє розташування, як циганський табір, побував на Краківській, Ваповій...

a- Ви працюєте в жанрі акварелі, малюєте олійними фарбами...

a- Натюрморти, виконані олійними фарбами, успішно виставлялися в Парижі. Якщо переглянути увесь мій творчий доробок, то можна знайти все: від реалізму до абстракцій.

a- Чи правда, що під час відвідання Парижа ви змушені були шукати роботу, аби вижити?

a- Було таке. Мені надали галерею для виставки робіт. Причому, досить дешево. Тому я, не вагаючись, вирушив до Франції. У день відкриття кілька творів купили. Я гадав, що Фортуна й надалі мені посміхатиметься. Але вийшло так, що решта робіт була продана аж наприкінці виставки. А жити якось треба було. Місяць провів у Парижі. Мапюйав на Монмартрі портрети. Але, нічого, дав собі раду...

a- У яких ще країнах знають ваші роботи?

a- У Чехії, Швейцарії, Англії. До речі, я навчався в англійському коледжі. Працював в одній фірмі, займався рекламною діяльністю. Там вперше познайомився з комп'ютером. Повернувшись до Львова, працював у видавництві. Будь-яке життєве надбання додавапо мені досвіду як художнику.

a- У вашій творчості багато робіт присвячено жінці.

a- Я філософськи підходжу до цієї теми. Бог створив світ, чоловіка. Останнім його дивом було створення жінки. Мені хотілося дива. В кожній роботі своя форма, мова. Мої жінки - різні. Я завжди прагну творити щось нове, незнане. Цікаво, що дві картини, на яких зображено досить пишні жіночі форми, в мене придбав католицький священик з Цюриха.

a- Як ви працюєте над картиною?

a- Якби хтось зафільмував мене, то маю сумнів, що все б зрозумів. Мій творчий процес, як зрештою, будь-яку творчість, не можна пояснити, усвідомити. Звичайно, я мушу бути сам. і працюю під керівництвом його величності Натхнення. Навіть посуд не мию без Натхнення. Якщо в мене виникає ідея, то я обов'язково мушу її завершити.

a- На якого покупця орієнтуєтеся?

a- Я взагалі не ставлю собі за мету продати картину. Це відбувається спонтанно.

a- Щоб створити картину, потрібно витратити багато сил і енерґії. Яким чином ви повертаєте їх?

a- Без сумніву, що художник мусить віддати частку себе. Я не жалкую, коли мої улюблені роботи знаходять інших господарів. Єдине, що залишається - приємні спогади. А енерґетику черпаю від самого процесу творення. Чув, що багато художників, мов вампіри, позичають енерґетику в інших людей. Мене у цьому не можна звинуватити, бо я не послуговуюся моделями. Мені не позують. Я пишу людей з уяви. I вони справжні. Художник мусить перепустити побачене крізь себе.

a- Як ви відпочиваєте після напруженої праці?

a- Абсолютно нічого не роблю.

a- 1991 року, коли Україна здобула незалежність, ви розпочали роботу на біблійну те-матику. Це збіг обставин?

a- Саме тоді я вкотре перечитував Новий Заповіт. Виникло бажання створити своє бачення. Вже відбулися персональні виставки у Львові. Біблійна тема - вічна, це пошук гармонії, відкриття любові, осмислення Дива.

Художника не можна втиснути в рамки. Він не скоряється часові, людському осуду. Я щасливий, що здобув свободу.

Колись хотів виїхати з України, та нині відчуваю, що досяг розуміння із собою і світом...





Тижневик N 14 11 вересня 1999 року

          «ЖІНОК З НАТУРИ НЕ МАЛЮЮ...»

          Микола Фолафівка започаткував у Львові вуличні вернісажі

Олександра Харченко


Більшість полотен 34-річний львівський художник Микола Фалафівка створює, не виходячи з майстерні. До слова, в роботі він вже давно відмовився від послуг натурниць, вважаючи, що це добре на перших порах, коли тільки вчишся малювати. Його жінки, міста, квіти народжуються з уяви.

a- Натура - дура, - напівсерйозно - напівжартома каже Микола. - Я згоден з Малевичем, який свого часу так сказав про картини, що їх написано з натури: "Це нікчемне відображення життя". До речі, це раніше, коли не було фотографії, кіно, телебачення, у жи-вописі відтворювали життя ре-алістично, - продовжує він. -Тепер таких завдань малярство перед собою не ставить.

У творчості художника простежуються 4 теми: релігійна, еротична, квіти та краєвиди. Крім живописних, у його доробку є і графічні роботи. "Я тут якось на дозвіллі підрахував, скільки всього написав картин, - веде далі мій співрозмовник. – 3’ясувалося, що близько тисячі. Звичайно, я вже ніколи їх не зберу разом. Тут, в майстерні, лише третина робіт, решта - в Чернівцях, де живуть мої батьки, а також в Мінську та в приватних колекціях за кордоном".

Разом зі своїми роботами Микола об'їздив півсвіту: Прага, Лондон, Париж, Берлін, Брюосель, Відень... "Найкраща країна для життя - Англія", - вважає митець.

a- Можу місяць нічого не малювати, - розповідає він. - Бо коли немає настрою, - не малюю. Я ліпше посуд чи підлогу помию. Протее два тижні пролежати на пляжі під сонцем, вважаю, "вбивство". Хоч, за великим рахунком, все життя - великий відпочинок. Думаю, якщо б не став художником, був би парфумером, бо маю добре розвинений нюх. За запахом можу визначити, хто до мене приходив.

Напевно, ставши художником, Микола не схибив. Віртуозно володіючи пензлем, може написати і портрет, і пейзаж, і натюрморт, і книгу проілюструвати. Правда, зрідка пише картини на замовлення. Лише у тих випадках, коли просять зробити копію.

Під час нашої розмови з'ясувалося, що саме він, Микола Фалафівка, започаткував традицію "львівських Арбатів", У 1987 році Микола та ще кілька студентів Львівського поліграфічного інституту ім.І.Федорова (зараз Академія друкарства) стали зі своїми роботами біля магазину "Художник". Через кілька годин не залишилося жодної. 3 того часу розпочалися у нашому місті вернісажі.

"Ніколи не визнавав усіляких спілок", - зізнається художник. - Все це - колгосп". Натомість Микола має свій "офіс" - щодня до обіду його можна спіймати в барі "Призма" на Пекарській. Тут, до речі, розміщено і деякі його картини. По-різному склалася доля його "жінок": одну з них купила відома львівська туристична фірма. Відразу сімох придбав директор однієї авіакомпанії. Ну і, напевно, иайекстравагантнішим виявився шанувальник жіночої краси з "нових німців", який... примчав за картиною Миколи на власному літаку!

a- Цікаво, чи є картина, яку ви не продасте ні за які гроші? - запитала я наостанок.

a- Я її, на жаль, вже продав, - сумно посміхнувся митець. - "Все продається", - сказав ко-лись Бернард Шоу британській королеві. "I навіть я? - здивовано запитала Її Величність. - Скільки ж я, по-вашому, коштую?". - Ось бачите, Ви вже торгуєтесь...", - відповів дотепний письменник.






Газета зі Львова N 35-36 (1051-1052) 6 березня 1998 року


Аскольд Єрьомін


Ми, чоловіки, насправді ніколи не забуваємо (повірте!), що всі без винятку жінки, які оточують нас, чарівні, неповторні, незрівнянні... Інша справа, що далеко не кожний з нас хоча б інколи про це вам, кохані, нагадує. Хіба що 8 березня, але ж це, без сумніву, не є виправданням.

Художник Микола Фалафівка вже не чекає щорічної весняної нагоди. Своїм словом - пензлем і фарбою - він не втомлюється знову і знову освідчуватися у коханні Жінці - чарівній, неповторній, незрівнянній.

Можливо, що на чийсь поверховий погляд жіночі образи цього митця нереальні, незбагненні. Здається, ось-ось - і вони розчиняться в навколишніх повітрі, воді, сонячних променях... А хіба можна до кінця збагнути дощ, веселку, присмерки, світанок, радість, весну, врешті-решт, хіба можна зрозуміти кохання? Як на мене, саме в цій зовнішній ефемерності якраз і полягає особливий, притаманний лише Фалафівці шарм. Чітко вимальовуються окремі риси, розставляються деякі акценти, але обов'язково присутніми є таємниця, загадковість, якісь дуже жіночі (даруйте!) легковажність і необов'язковість: "Я є й водночас мене не має взагалі". Де ж тут більше реапьності...

Долі цих Прекрасних Пань складаються по різному. Одні із них вирушили у світи, прикрашають помешкання закордонних шанувальників нашого жіноцтва, інші розбрелися по друзях, знайомих. Є й такі, що вперто не розлучаються з Миколою... Мабуть, закохалися серйозно і надовго? Що ж, в цьому нема нічого дивного. До речі, велика кількість красунь, що їх створено пензлем, схоже, зовсім не лякає його дру-жину. Як і не заважає Фалафівці бути турботливим батьком (виховує семирічну доньку), та й взагалі, цілком нормально, дещо іронічно, але із завидним оптимізмом сприймати клопоти й негаразди нашого повсякденного львівського, і не тільки, життя.

"У Франції, пам'ятаю, непогано йшли роботи... Але що з того? Це ж така країна, в якій все, що заробив, там і залишиш". Не шкодує. Вірить у свою зірку, у те, що витрачене (не втрачене!) під гальським небом бозна-як, але неодмінно повернеться - образами, барвами, та нехай навіть одною-єдиною витонченою й самодостатньою лінією... Отже, не витратив, а вклав, інвестував у майбутнє.

...Різні вони, Жінки Миколи Фалафівки. Ось ця, наприклад, у світлі вуличного ліхтаря, спромоглася утворити з власного волосся щось на кшталт вишуканого крісла, летить у просторі, немов комета... А ця, із цигаркою, очей не видно, але вгадуються - примружені, як у кицьки, чом не персонаж тривіального та незабутнього все ж таки літнього курортного роману?.. Різні вони. Живуть уже своїм, незалежним життям. Живуть, говорячи нам: "Не варто чекати 8 березня".


















N 3 (269) 27-28 січня 1998 року


Андрій Яценко, Інна Заєць


Як і багато художників, він малює і весняний капіж, і ранок, і зливу. Але й ранок у нього не схожий на інші, і злива не така, як у всіх: нема там ні мокрих листочків, ні темного неба, ні похмурої вулиці. Не малює пейзажів та натюрмортів - він без кінця творить жінку. Здається, що і дощ, і ранок, і весна - взагалі весь світ - то лише привід, щоб намалювати її, омріяну і реальну, показати на полотні її тепло, її ніжність, її мінливість, її красу, її незбагненність... Жінка - це Всесвіт Миколи Фалафівки.

Відомо, що, написавши "Чорний квадрат", Казимир Малевич на-штовхнувся на повне нерозуміння оточення. Він змушений був пояснити ту філософію, що стояла за його мистецтвом: коли художник малює з натури, то це не мистецтво, а лише жалюгідне відображення дійсності. Живопис повинен бути незалежним від життя і відмежуватися від копіювання реального світу. Чорний квадрат-це першооснова, першоматерія, відправна точка, з якрї все розгорнулося і з якої варто починати творити.

Щось подібне є і у Миколи Фалафівки. Першооснова або, може, най-досконаліша, найдовершеніша "точка" - жінка, яка стоїть на вершині піраміди. Бог створив землю, потім рослини, тварини, чоловіка - і лише під кінець, як вінець своєї майстерності, він виліпив жінку. Вона стапа справжнім витвором мистецтва, втіленням любові й ніжності. I світ Миколи Фалафівки, побачений через цю ідеальну призму, також пронизаний теплом і ніжністю.


Він не малює з натури. Ви не знайдете в житті прототипів його героїнь. Але помітите, що кожна жінка з життя, як і у нього на полотні, так само неповторно відтворює ніч ("Та, що відтворює ніч"), заново відкриває ранок ("Ранок"), таємничо притягує, як дівчина із замкової щілини ("Дівчина із замкової щілини"). Він не творить ідеапьної мрії, він відкриває це ідеальне у жінці. Іноді важко зрозуміти, чи це увесь світ набуває сенсу завдяки жінці, чи то, навпаки, все втрачає сенс, бо є вона- жінка.

I, як то часто буває, коли найголовніший витвір ще попереду, у Миколи Фалафівки один з найцікавіших задумів ще не перенесений на полотно: художник не намалював своєї дружини. I своєї доньки. Усе ще попереду. Однак...


Отаку репліку кинув Микола Фалафівка у розмові з нами і пояснив: "Це, мабуть, тому, що минув романтичний період". Проте одразу спохопився: "Але це жарт. Це я сьогодні так кажу. Прийдіть завтра - почуєте протилежне. А взагалі-то, не має великого значення, що зображати. Головне, щоб там була душа. Приємно, коли люди це від-чувають, і неприємно, коли купують картину під колір килимового покриття. А ще важливо, щоб я був задоволений своєю роботою і самим процесом творчості". I коли це так, коли він задоволений, то шкодує за полотнами, які вже продано.

Якось поїхали друзі художника до Німеччинич повезли зі собою настінний перекидний календар з його роботами - просто так, на презент. Роботами зацікавився один німець. Назад усі прилетіли його власним літаком. Гість ще дуже обурювався, що з нього надто багато здерли за посадку. "Ну, думаю, скупий страшенно, - каже Фала-фівка, - на власному літаку літає, а сперечається за якихось 100 марок". Вибрав німець одну роботу - "Злива" називається. "Шкодую за нею, - зізнався художник. - Однак не знаю, чи маю право шкодувати, бо за гроші німця купив собі авто".

Хіба не побутує між нами думка, що художник -людина не від світу цього, щр він має бути самотнім, бідним і невизнаним. Або фатальним, щедрим, а на старість забутим. Йогр кохання має бути трагічним, життя - драматичним, сенс - у мистецтві, а слава - після смерті. Що ж, буває і так. Проте, чому б йому не бути, як усі, простим смертним, чому б не відчувати сімейного затишку, чому б не бути щасливим? Приблизно так і думає Микола Фапафівка. Вже вісім років як він одружений, має семирічну доньку.

"Самотній художник ніколи не матиме душевного комфорту. Я знаю таких художників. У них постійні нав'язливі ідеї, вони нервові, злі на світ і на людей. Коли ж поруч із тобою близька людина, ти просто не можеш бути нещасливим. А коли весь час страждаєш від самотності й непотрібності -- це ненормально, ти, мов інвалід".

Справжнє мистецтво ніколи не орієнтувалося на пересічну людину. Воно завжди було для обраних, саме для тих, хто міг у витворі побачити душу, а не просто кольорове полотно, що пасує до ін-тер'єру кімнати.:

"Мені не подобається кон'юнктурність мистецтва на Заході, - каже художник. - Мене вразило, що там усе має ціну. Коли художник заробив гроші, він уже на першій сторінці каталога. Тобто досить лише збагнути, у чому секрет успіху, і встигати за модою. До мистецтва ж немає нікому діла. Людям потрібні насамперед телевізор, відео-магнітофон, програвач компактів. Про картини згадують в останню чергу".

Але той самий телевізор, телефон, годинник- будь-яка річ - це ж про-сто геніально! Їх створили художники за духом, способом мислення. Ми живемо серед творів мистецтва, ми і самі є його витвором. I тому просто гріх не бути митцями".


"Я не прагну до банальних цілей: скажімо, щоб мені зробили виставку в Луврі, чи, щоб усі на мене дивилися і казали: ти - Пікассо. Мені достатньо, щоб моя дочка жила краще, ніж я, щоб вона гордилася батьком і пам'ятала про мене.

Я невдоволений суєтою, тим, що треба рано вставати, кудись іти, сер-дитися на незнайомих людей, платити штраф "даїшникам", ремонтувати машину. Однак я знаходжу рівновагу. Я романтик до наївності. Мені хочеться, щоб усі люди були щасливими".










Всеукраїнська газета для жінок N 5 червень 1997 року





В майстерні Миколи завжди багато друзів. Це й не дивно.

a- «Келих з вином» - як чарівна, загадкова жінка, - зауважує його друг Павло. - Яка вабить. п'янить, як щастя. Дивлячись на цю картину. кожен має право на свій домисел. Бо всі, хто піднімає келих вина на свята, бажають один одному щастя. Я Миколу знаю давно, відтоді, як він продавав свої роботи на Вірменській вулиці у Львові. На відміну від інших, вони одразу ж кидалися у вічі.

a- В його картинах є такі моменти, які зачіпають душу, - зізнається Віра. - Особливо запало «По той бік буття», де в переломі двох просторів - білого і чорного - людина, що відходить від нас.

Роботи Фалафівки прикрашають сьогодні багато приватних колекцій у США, Англії, Франції, Канаді. Вонн експонувалися на виставках у Англії, Швеції, Польщі, Франції. Особливий успіх мала серія «Новий завіт», в основі якої біблейські пристрасті Христові. В 1997 році йому, до речі, виповниться 33.

Лружина Миколи, пані Ірина - інженер-технолог за фахом, але тепер викладає англійську мову в одній із шкіл Мінська. Дочка Віка закінчує перший клас, вчить англійську.

a- Я з нею можу спілкуватися. - зауважус пан Фалафівка, - в Англії був півроку на стажуванні. А ще у Франції, Німеччині, інших країнах. Є багато друзів, які тепер часто приїжджають до мене у Львів. Деякі навіть кунили тут квартири - так їм сподобалося наше місто. Томас пише книгу про репресованих евреїв, шукає документи, цікавих людей. Є тут і австріець, який мене приймав. Нам здається, що поїхав за кордон. заробив якусь копійку - і тішишся. А їм навпаки - в нашій країні відкриваються великі можливості для бізнесу.