Читати українськоюRead in English

„RIA ЛЬВІВ”

Журнал N 3 (102) листопад 2009 року

 

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ДОБРОМУ НАСТРОЮ

 

Хіба тільки дуже наївна людина сьогодні може думати, що художник – це той, хто вміє правильно намалювати вулицю у перспективі, а людину – схожою... Винахід фотографії позбавив митця потреби вимальовувати дійсність такою, як вона є. Натомість йому залишились емоції, фантазії, ідеї, сни... Тож головна риса сучасного художника – чутливість до «вібрацій» світу, здатність вловити настрій миті, відчути особливість фактури... і показати нам: дивіться, ось він, новий ракурс вічної форми. Який знак стоятиме перед цим меседжем, плюс чи мінус, залежить від того, є сам художник оптимістом чи песимістом, тобто, як в тому анекдоті, вважає він наш світ найкращим зі світів, чи підозрює, що так воно і є. Львівський художник Микола Фалафівка – «сонячна» людина. Йому подобається світ, у якому він живе.

Сюжети полотен Миколи складаються з «вершків» класичної естетики: звабливих жінок, старої архітектури, ніжно-соковитих квітково-плодових натюрмортів... Але професійна орієнтація в асортименті пластичних здобутків мистецтва ХХ століття, добрий смак і почуття гумору не дозволяють художнику потрапити на територію банальності. Сюжет для нього на другому місці, на першому – настрій: переважно – грайливо-іронічний, часом – меланхолійно-романтичний, інколи - лагідно-лінивий, як сонечко влітку надвечір.

Микола – віртуозний рисувальник. У нього - безпомилкове відчуття лінії та бездоганна композиція. Художник не любить багатослівності в своїх роботах, не зловживає деталями, перетворюючи індивідуальну привабливість кожної своєї моделі на «логотип». Напевно, це було б занадто, по-креслярські, сухо, якби не акварельний, мерехтливо-«місячний» колорит. Його вишукані нюанси врівноважують лаконічну категоричність силуету, залишаючи простір для чуттєвості форми. 

Хоча Микола Фалафівка уславився, в першу чергу, як автор вишуканих вигадливих «ню», насправді він – художник універсальний, в одному «форматі»  йому нудно. Аби «рука» не забувала академічного вишколу, Микола періодично вправляється в реалістичному портреті, може і копію під настрій зробити, переодягнувши друзів у костюми відомих персонажів, кілька разів занурювався у біблійну тематику, активно працює в поліграфічному дизайні та рекламі, займається фотографією. Тобто, йому цікаво все, що є цікавого і привабливого в сучасному світі: духовні екскурси і фактурні принади, вічні цінності класики і нові технологічні забавки. Власне, оцей драйв смакування життя, який випромінюють твори Миколи, і є однією зі складових його популярності і «тут», і «там». 

 

Історик мистецтва Наталія Космолінська

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„ЛЕЛЬ”

Журнал про кохання N 6 1995 року

 

ЖИВОПИСНІ ПРИСТРАСТІ МИКОЛИ ФАЛАФІВКИ

 

Політ думки, вільної від стереотипів мислення, розмаїта вишуканість форм... Цей художник творить складно і сильно, розуміючи для себе мистецтво як космос, необмеженість, вічний пошук. А картини — як своєрідну машину часу: старі повертають у Минуле, а незавершені дозволяють заглянути у Майбутнє.

Супрематичні пристрасті.

Впала на полотно зірка—вогник цигарки. І навколо цього центру відліку грає динамічне коло хвиль, що поступово набирають вигляду жінки з телефоном («Розмова»).

Романтичні пристрасті.

Жінка — наче струна під пальцями Бог. Свічка, що мерехтить, обпалюючи пІтьму Вірою, Надією і Любов’ю.

У Миколи Фалафівки власний світ — мікро і макро, де в замкову щілину якихось чарівних дверей він підгледів напівпрозорих фей в ореолі волосся та вербових гілок. Це — викликані з лабіринтів фантазії чи з давніх маминих казок образи первісної доброти. («Дівчина з замкової щілини»).

Художник своєрідно розуміє жінок, намагається щоразу створити нову Єву: жінку — фею, жінку — мадонну, жінку — полум'я. Або — водночас — хвилю і мушлю («Та, що біжіть по хвилях»). „Не знаю, вірю я, чи ні, але жінка для мене є живим свідченням існування Бога.”

Філософські пристрасті.

Митець прагне перевтілитись у Сина Божого, відчути на своїх плечах важкий (палиптих «Пристрасті Христові») або, заглянувши в суть-серцевину, порівняти долю людську з долею дерева (диптих «Дерева»).

Пристрасті з гумором.

Романтик і мислитель, Микола до того ж, — винахідник і жартівник з лагідним і щирим поглядом на своїх героїв, а коли й з посмішкою, то з доброю. «Казанова» — портрет неперевершеного коханця, барвистий лик, зображений на гральній карті: пробите серце завбільшки з торс віддзеркалюсться маленьким фіговим листочком — ото і всі інтриги та любовні пригоди.

Біографічні пристрасті.

Фалафівка Микола Васильович. Народився на Буковині (1964). Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва (1984) та Український поліфафічний інститут ім. Івана Федорова (1992). Мав виставки своїх робіт на батьківщині та за кордоном: (Великобританія, Польща, Франція). Картини автора знаходяться в галереях і приватних зібраннях (Канада, Німеччина, Норвегія, США, Швеція). Проживає і творить у Львові.

 

Роксолана Бакович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„МІСТ”

Тижневик N 23 (174) червень 2001 року

 

МАЙСТРИ ПЕНЗЛЯ.

ВІД ШАЛЕНСТВА ДО ЩАСТЯ – ОДИН КРОК, - ВВАЖАЄ ХУДОЖНИК МИКОЛА ФАЛАФІВКА

 

Мабуть, вчені та історики отримали б куди менше інформації про минуле нашої планети, якби не малюнки: розписи у печерах, на глечиках, золотих виробах... Нині ми милуємося полотнами Лувру, Ермітажу, Метрополя... Загадкова усмішка Мони Лізи зворушує серця мільйонів. Ось так, порухами пензля, відбувається увіковічення. Увіковічення почуттів, прагнень, мрій. Микола Фапафівка, ще з дитинства снив малюванням.

— Батько займався різьбою по дереву. Мати — вишивала. Від них я перейняв любов до прекрасного. У школі почув позитивні відгуки про своє захоплення. Починав зі шкільної газети. Потім закінчив художнє училище на Буковині. Вступив до інституту. Усе життя займаюся улюбленою справою і не уявляю собі іншого.

— Ви — серед тих, хто створив львівський "Вернісаж".

— Так. Ми вийшли якось у неділю і виставили свої картини. А через тиждень для всіх вже забракло місця. Художники заполонили куточок власними доробками. Так що можна сміливо сказати, що "Вернісаж" виник з легкої руки моїх друзів і, звичайно ж, моєї. Він міняв своє розташування, як циганський табір, побував на Краківській, Ваповій...

— Ви працюєте в жанрі акварелі, малюєте олійними фарбами...

— Натюрморти, виконані олійними фарбами, успішно виставлялися в Парижі. Якщо переглянути увесь мій творчий доробок, то можна знайти все: від реалізму до абстракцій.

— Чи правда, що під час відвідання Парижа ви змушені були шукати роботу, аби вижити?

— Було таке. Мені надали галерею для виставки робіт. Причому, досить дешево. Тому я, не вагаючись, вирушив до Франції. У день відкриття кілька творів купили. Я гадав, що Фортуна й надалі мені посміхатиметься. Але вийшло так, що решта робіт була продана аж наприкінці виставки. А жити якось треба було. Місяць провів у Парижі. Мапюйав на Монмартрі портрети. Але, нічого, дав собі раду...

— У яких ще країнах знають ваші роботи?

— У Чехії, Швейцарії, Англії. До речі, я навчався в англійському коледжі. Працював в одній фірмі, займався рекламною діяльністю. Там вперше познайомився з комп'ютером. Повернувшись до Львова, працював у видавництві. Будь-яке життєве надбання додавапо мені досвіду як художнику.

— У вашій творчості багато робіт присвячено жінці.

— Я філософськи підходжу до цієї теми. Бог створив світ, чоловіка. Останнім його дивом було створення жінки. Мені хотілося дива. В кожній роботі своя форма, мова. Мої жінки — різні. Я завжди прагну творити щось нове, незнане. Цікаво, що дві картини, на яких зображено досить пишні жіночі форми, в мене придбав католицький священик з Цюриха.

— Як ви працюєте над картиною?

— Якби хтось зафільмував мене, то маю сумнів, що все б зрозумів. Мій творчий процес, як зрештою, будь-яку творчість, не можна пояснити, усвідомити. Звичайно, я мушу бути сам. і працюю під керівництвом його величності Натхнення. Навіть посуд не мию без Натхнення. Якщо в мене виникає ідея, то я обов'язково мушу її завершити.

— На якого покупця орієнтуєтеся?

— Я взагалі не ставлю собі за мету продати картину. Це відбувається спонтанно.

— Щоб створити картину, потрібно витратити багато сил і енерґії. Яким чином ви повертаєте їх?

— Без сумніву, що художник мусить віддати частку себе. Я не жалкую, коли мої улюблені роботи знаходять інших господарів. Єдине, що залишається — приємні спогади. А енерґетику черпаю від самого процесу творення. Чув, що багато художників, мов вампіри, позичають енерґетику в інших людей. Мене у цьому не можна звинуватити, бо я не послуговуюся моделями. Мені не позують. Я пишу людей з уяви. I вони справжні. Художник мусить перепустити побачене крізь себе.

— Як ви відпочиваєте після напруженої праці?

— Абсолютно нічого не роблю.

— 1991 року, коли Україна здобула незалежність, ви розпочали роботу на біблійну те-матику. Це збіг обставин?

— Саме тоді я вкотре перечитував Новий Заповіт. Виникло бажання створити своє бачення. Вже відбулися персональні виставки у Львові. Біблійна тема — вічна, це пошук гармонії, відкриття любові, осмислення Дива.

Художника не можна втиснути в рамки. Він не скоряється часові, людському осуду. Я щасливий, що здобув свободу. Колись хотів виїхати з України, та нині відчуваю, що досяг розуміння із собою і світом...

 

Вероніка Савченко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„ВИСОКИЙ ЗАМОК”

Тижневик N 14 11 вересня 1999 року

 

«ЖІНОК З НАТУРИ НЕ МАЛЮЮ...»

Микола Фолафівка започаткував у Львові вуличні вернісажі

 

Більшість полотен 34-річний львівський художник Микола Фалафівка створює, не виходячи з майстерні. До слова, в роботі він вже давно відмовився від послуг натурниць, вважаючи, що це добре на перших порах, коли тільки-но вчишся малювати. Його жінки, міста, квіти народжуються з уяви.

- Натура - дура, - напівсерйозно - напівжартома каже Микола. - Я згоден з Малевичем, який свого часу так сказав про картини, що їх написано з натури: "Це нікчемне відображення життя". До речі, це раніше, коли не було фотографії, кіно, телебачення, у жи-вописі відтворювали життя ре-алістично, - продовжує він. -Тепер таких завдань малярство перед собою не ставить.

У творчості художника простежуються 4 теми: релігійна, еротична, квіти та краєвиди. Крім живописних, у його доробку є і графічні роботи. "Я тут якось на дозвіллі підрахував, скільки всього написав картин, - веде далі мій співрозмовник. – 3’ясувалося, що близько тисячі. Звичайно, я вже ніколи їх не зберу разом. Тут, в майстерні, лише третина робіт, решта - в Чернівцях, де живуть мої батьки, а також в Мінську та в приватних колекціях за кордоном".

Разом зі своїми роботами Микола об'їздив півсвіту: Прага, Лондон, Париж, Берлін, Брюосель, Відень... "Найкраща країна для життя - Англія", - вважає митець.

- Можу місяць нічого не малювати, - розповідає він. - Бо коли немає настрою, - не малюю. Я ліпше посуд чи підлогу помию. Протее два тижні пролежати на пляжі під сонцем, вважаю, "вбивство". Хоч, за великим рахунком, все життя - великий відпочинок. Думаю, якщо б не став художником, був би парфумером, бо маю добре розвинений нюх. За запахом можу визначити, хто до мене приходив.

Напевно, ставши художником, Микола не схибив. Віртуозно володіючи пензлем, може написати і портрет, і пейзаж, і натюрморт, і книгу проілюструвати. Правда, зрідка пише картини на замовлення. Лише у тих випадках, коли просять зробити копію.

Під час нашої розмови з'ясувалося, що саме він, Микола Фалафівка, започаткував традицію "львівських Арбатів", У 1987 році Микола та ще кілька студентів Львівського поліграфічного інституту ім.І.Федорова (зараз Академія друкарства) стали зі своїми роботами біля магазину "Художник". Через кілька годин не залишилося жодної. 3 того часу розпочалися у нашому місті вернісажі.

"Ніколи не визнавав усіляких спілок", - зізнається художник. - Все це - колгосп". Натомість Микола має свій "офіс" - щодня до обіду його можна спіймати в барі "Призма" на Пекарській. Тут, до речі, розміщено і деякі його картини. По-різному склалася доля його "жінок": одну з них купила відома львівська туристична фірма. Відразу сімох придбав директор однієї авіакомпанії. Ну і, напевно, иайекстравагантнішим виявився шанувальник жіночої краси з "нових німців", який... примчав за картиною Миколи на власному літаку!

- Цікаво, чи є картина, яку ви не продасте ні за які гроші? - запитала я наостанок.

- Я її, на жаль, вже продав, - сумно посміхнувся митець. - "Все продається", - сказав ко-лись Бернард Шоу британській королеві. "I навіть я? - здивовано запитала Її Величність. — Скільки ж я, по-вашому, коштую?". - Ось бачите, Ви вже торгуєтесь...", - відповів дотепний письменник.

 

Олександра Харченко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“ВИСОКИЙ ЗАМОК”

Газета зі Львова N 35-36 (1051-1052) 6 березня 1998 року

 

ВІН НЕ БОГ. А ЖІНОК СТВОРЮЄ

 

Ми, чоловіки, насправді ніколи не забуваємо (повірте!), що всі без винятку жінки, які оточують нас, чарівні, неповторні, незрівнянні... Інша справа, що далеко не кожний з нас хоча б інколи про це вам, кохані, нагадує. Хіба що 8 березня, але ж це, без сумніву, не є виправданням.

Художник Микола Фалафівка вже не чекає щорічної весняної нагоди. Своїм словом - пензлем і фарбою - він не втомлюється знову і знову освідчуватися у коханні Жінці - чарівній, неповторній, незрівнянній.

Можливо, що на чийсь поверховий погляд жіночі образи цього митця нереальні, незбагненні. Здається, ось-ось - і вони розчиняться в навколишніх повітрі, воді, сонячних променях... А хіба можна до кінця збагнути дощ, веселку, присмерки, світанок, радість, весну, врешті-решт, хіба можна зрозуміти кохання? Як на мене, саме в цій зовнішній ефемерності якраз і полягає особливий, притаманний лише Фалафівці шарм. Чітко вимальовуються окремі риси, розставляються деякі акценти, але обов'язково присутніми є таємниця, загадковість, якісь дуже жіночі (даруйте!) легковажність і необов'язковість: "Я є й водночас мене не має взагалі". Де ж тут більше реапьності...

Долі цих Прекрасних Пань складаються по різному. Одні із них вирушили у світи, прикрашають помешкання закордонних шанувальників нашого жіноцтва, інші розбрелися по друзях, знайомих. Є й такі, що вперто не розлучаються з Миколою... Мабуть, закохалися серйозно і надовго? Що ж, в цьому нема нічого дивного. До речі, велика кількість красунь, що їх створено пензлем, схоже, зовсім не лякає його дру-жину. Як і не заважає Фалафівці бути турботливим батьком (виховує семирічну доньку), та й взагалі, цілком нормально, дещо іронічно, але із завидним оптимізмом сприймати клопоти й негаразди нашого повсякденного львівського, і не тільки, життя.

"У Франції, пам'ятаю, непогано йшли роботи... Але що з того? Це ж така країна, в якій все, що заробив, там і залишиш". Не шкодує. Вірить у свою зірку, у те, що витрачене (не втрачене!) під гальським небом бозна-як, але неодмінно повернеться - образами, барвами, та нехай навіть одною-єдиною витонченою й самодостатньою лінією... Отже, не витратив, а вклав, інвестував у майбутнє.

...Різні вони, Жінки Миколи Фалафівки. Ось ця, наприклад, у світлі вуличного ліхтаря, спромоглася утворити з власного волосся щось на кшталт вишуканого крісла, летить у просторі, немов комета... А ця, із цигаркою, очей не видно, але вгадуються - примружені, як у кицьки, чом не персонаж тривіального та незабутнього все ж таки літнього курортного роману?.. Різні вони. Живуть уже своїм, незалежним життям. Живуть, говорячи нам: "Не варто чекати 8 березня".

 

Аскольд Єрьомін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКСПРЕС”

N 3 (269) 27-28 січня 1998 року

 

МИТЕЦЬ – ЦЕ ЛЮДИНА ВІД ЦЬОГО СВІТУ

 

Як і багато художників, він малює і весняний капіж, і ранок, і зливу. Але й ранок у нього не схожий на інші, і злива не така, як у всіх: нема там ні мокрих листочків, ні темного неба, ні похмурої вулиці. Не малює пейзажів та натюрмортів — він без кінця творить жінку. Здається, що і дощ, і ранок, і весна — взагалі весь світ — то лише привід, щоб намалювати її, омріяну і реальну, показати на полотні її тепло, її ніжність, її мінливість, її красу, її незбагненність... Жінка — це Всесвіт Миколи Фалафівки.

Відомо, що, написавши "Чорний квадрат", Казимир Малевич на-штовхнувся на повне нерозуміння оточення. Він змушений був пояснити ту філософію, що стояла за його мистецтвом: коли художник малює з натури, то це не мистецтво, а лише жалюгідне відображення дійсності. Живопис повинен бути незалежним від життя і відмежуватися від копіювання реального світу. Чорний квадрат—це першооснова, першоматерія, відправна точка, з якрї все розгорнулося і з якої варто починати творити.

Щось подібне є і у Миколи Фалафівки. Першооснова або, може, най-досконаліша, найдовершеніша "точка" — жінка, яка стоїть на вершині піраміди. Бог створив землю, потім рослини, тварини, чоловіка — і лише під кінець, як вінець своєї майстерності, він виліпив жінку. Вона стапа справжнім витвором мистецтва, втіленням любові й ніжності. I світ Миколи Фалафівки, побачений через цю ідеальну призму, також пронизаний теплом і ніжністю.

У ЖИТТІ ЇХ НЕМАЄ...

Він не малює з натури. Ви не знайдете в житті прототипів його героїнь. Але помітите, що кожна жінка з життя, як і у нього на полотні, так само неповторно відтворює ніч ("Та, що відтворює ніч"), заново відкриває ранок ("Ранок"), таємничо притягує, як дівчина із замкової щілини ("Дівчина із замкової щілини"). Він не творить ідеапьної мрії, він відкриває це ідеальне у жінці. Іноді важко зрозуміти, чи це увесь світ набуває сенсу завдяки жінці, чи то, навпаки, все втрачає сенс, бо є вона— жінка.

I, як то часто буває, коли найголовніший витвір ще попереду, у Миколи Фалафівки один з найцікавіших задумів ще не перенесений на полотно: художник не намалював своєї дружини. I своєї доньки. Усе ще попереду. Однак...

"ЖІНКИ МЕНЕ ВЖЕ НЕ ЦІКАВЛЯТЬ"

Отаку репліку кинув Микола Фалафівка у розмові з нами і пояснив: "Це, мабуть, тому, що минув романтичний період". Проте одразу спохопився: "Але це жарт. Це я сьогодні так кажу. Прийдіть завтра — почуєте протилежне. А взагалі-то, не має великого значення, що зображати. Головне, щоб там була душа. Приємно, коли люди це від-чувають, і неприємно, коли купують картину під колір килимового покриття. А ще важливо, щоб я був задоволений своєю роботою і самим процесом творчості". I коли це так, коли він задоволений, то шкодує за полотнами, які вже продано.

Якось поїхали друзі художника до Німеччинич повезли зі собою настінний перекидний календар з його роботами — просто так, на презент. Роботами зацікавився один німець. Назад усі прилетіли його власним літаком. Гість ще дуже обурювався, що з нього надто багато здерли за посадку. "Ну, думаю, скупий страшенно, — каже Фала-фівка, — на власному літаку літає, а сперечається за якихось 100 марок". Вибрав німець одну роботу — "Злива" називається. "Шкодую за нею, — зізнався художник. — Однак не знаю, чи маю право шкодувати, бо за гроші німця купив собі авто".

Хіба не побутує між нами думка, що художник —людина не від світу цього, щр він має бути самотнім, бідним і невизнаним. Або фатальним, щедрим, а на старість забутим. Йогр кохання має бути трагічним, життя — драматичним, сенс — у мистецтві, а слава — після смерті. Що ж, буває і так. Проте, чому б йому не бути, як усі, простим смертним, чому б не відчувати сімейного затишку, чому б не бути щасливим? Приблизно так і думає Микола Фапафівка. Вже вісім років як він одружений, має семирічну доньку.

"Самотній художник ніколи не матиме душевного комфорту. Я знаю таких художників. У них постійні нав'язливі ідеї, вони нервові, злі на світ і на людей. Коли ж поруч із тобою близька людина, ти просто не можеш бути нещасливим. А коли весь час страждаєш від самотності й непотрібності —- це ненормально, ти, мов інвалід".

Справжнє мистецтво ніколи не орієнтувалося на пересічну людину. Воно завжди було для обраних, саме для тих, хто міг у витворі побачити душу, а не просто кольорове полотно, що пасує до ін-тер'єру кімнати.:

"Мені не подобається кон'юнктурність мистецтва на Заході, — каже художник. — Мене вразило, що там усе має ціну. Коли художник заробив гроші, він уже на першій сторінці каталога. Тобто досить лише збагнути, у чому секрет успіху, і встигати за модою. До мис-тецтва ж немає нікому діла. Людям потрібні насамперед телевізор, відео-магнітофон, програвач компактів. Про картини згадують в останню чергу".

Але той самий телевізор, телефон, годинник— будь-яка річ — це ж про-сто геніально! Їх створили художники за духом, способом мислення. Ми живемо серед творів мистецтва, ми і самі є його витвором. I тому просто гріх не бути митцями".

"Я РОМАНТИК ДО НАЇВНОСТІ”

"Я не прагну до банальних цілей: скажімо, щоб мені зробили виставку в Луврі, чи, щоб усі на мене дивилися і казали: ти — Пікассо. Мені достатньо, щоб моя дочка жила краще, ніж я, щоб вона гордилася батьком і пам'ятала про мене.

Я невдоволений суєтою, тим, що треба рано вставати, кудись іти, сер-дитися на незнайомих людей, платити штраф "даїшникам", ремонтувати машину. Однак я знаходжу рівновагу. Я романтик до наївності. Мені хочеться, щоб усі люди були щасливими".

Андрій Яценко, Інна Заєць

 

„АСТАРТА”

Всеукраїнська газета для жінок N 5 червень 1997 року

 

ВЕРНІСАЖ МАЙСТРА

„МОЇЙ ДРУЖИНІ ТРЕБА СТАВИТИ ПАМЯТНИК” –

ВВАЖАЄ МОЛОДИЙ ХУДОЖНИК МИКОЛА ФАЛАФІВКА

 

В майстерні Миколи завжди багато друзів. Це й не дивно.

- «Келих з вином» - як чарівна, загадкова жінка, - зауважує його друг Павло. - Яка вабить. п'янить, як щастя. Дивлячись на цю картину. кожен має право на свій домисел. Бо всі, хто піднімає келих вина на свята, бажають один одному щастя. Я Миколу знаю давно, відтоді, як він продавав свої роботи на Вірменській вулиці у Львові. На відміну від інших, вони одразу ж кидалися у вічі.

- В його картинах є такі моменти, які зачіпають душу, - зізнається Віра. - Особливо запало «По той бік буття», де в переломі двох просторів - білого і чорного - людина, що відходить від нас.

Роботи Фалафівки прикрашають сьогодні багато приватних колекцій у США, Англії, Франції, Канаді. Вонн експонувалися на виставках у Англії, Швеції, Польщі, Франції. Особливий успіх мала серія «Новий завіт», в основі якої біблейські пристрасті Христові. В 1997 році йому, до речі, виповниться 33.

Дружина Миколи, пані Ірина - інженер-технолог за фахом, але тепер викладає англійську мову в одній із шкіл Мінська. Дочка Віка закінчує перший клас, вчить англійську.

- Я з нею можу спілкуватися. - зауважус пан Фалафівка, - в Англії був півроку на стажуванні. А ще у Франції, Німеччині, інших країнах. Є багато друзів, які тепер часто приїжджають до мене у Львів. Деякі навіть кунили тут квартири - так їм сподобалося наше місто. Томас пише книгу про репресованих евреїв, шукає документи, цікавих людей. Є тут і австріець, який мене приймав. Нам здається, що поїхав за кордон. заробив якусь копійку - і тішишся. А їм навпаки - в нашій країні відкриваються великі можливості для бізнесу. Нині в нас люди живуть тільки сьогоднішнім днем. А треба, на мій погляд, по крапельці переломлювати свою психологію. Одразу ж нічого не буде.

Сподіваємось, Микола Фалафівка ще не раз порадує прихильників свого таланту. Бо й в житті, як відзначають його друзі, він - відкрита душа, має рідкісний хист до спілкування, освоїв нещодавно комп'ютер, спеціальність художника-дизайнера. Адже вільним ху-дожником в наш час не проживеш. Отак і крутиться між сім'єю, буденною роботою, музою. А однісю з улюблених тем і образів його творчості є - жінка.

Втім, оцініть самі.

ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТУ МИТЦЯ

- Чим приваблюють мене жінки?

Перш за все, своєю жіночістю, красою, активним розумом, діями. В їх рухах - граціозність, сила. А скільки змісту кожному імені! Воно м'яке, ясне. В ньому любов і журба, надія і віра. Воно бринигь весною. Треба іноді більше відчувати, ніж бачити. Мої жіночі обриси навіяні під впливом любові, їх я уособлюю в образі Матері, дружини, донечки.

Моя мати з під Вижниці, мальовничого села що на Чернівеччині. Це жінка тонкого розуму, сповнена гідності і благородства, поєднаних з надзвичайною жіночістю і ніжністю вдачі. Свою душу виливає в вишиванках, кожна з яких – чи то сорочка, рушник, серветка – справжні витвори мистецтва, що горять, мов жива калинова гілка.

А дружина Ірина - то любов з першого погляду. Їй треба ставити пам 'ятник за те, що так стійко зі мною переносить всі життєві негаразди, пов’язані з матеріальними нестатками.

Донечка Вікторія - то справжня потіха, наша надія гідно продовжити свій родовід.

 

Оксана Павлишин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„НЕДІЛЬНИЙ ЕКСПРЕС”

N 13 (30) квітень 1996 року

 

ТА, ЩО ВІДКРИВАЄ... ВІДТВОРЮЄ... І ОБПАЛЮЄ НІЧ

 

Цього по-справжньому весняного вечора, 26 березня, у залі музею Львівського державного університету Імені I. Я. Франка панувала інтимна атмосфера.

Її майстерно створили картини, більшість яких є основою еротичної виставки графіка, живописця Миколи Фалафівки. Роботи автора виставлялись у галереях і приватних колекціях США, Німеччини, Швеції та Норвегії.

Зображення жінки — ось провідна тема вишуканих картин художника, світосприйняття якого є виявом вільної нестереотипної фантазії. Адже Микола Фалафівка бачить світ через буття у ньому Жінки, обриси тіла якої мимоволі наближаються до геометричних фігур, звичайно ж, з довершеною композицією. Художник переконаний у тому, що вона (жінка фізична) відіграє пасивну роль у мистецтві. Так. жінку бажано сприймати як доказ чогось духовного, як доказ існування Бога, котрий створив її з ребра Адамового ("Супрематична мадонна").

Звісно, манерою виконання зацікавлять і шаржі. Таку назву дала цим портретам Христина Саноцька, мистецтвознавець і наставник М. Фалафівки. Проте сам автор відзначив, що то просто робота кількох хвилин. Ці єтюди є результатом настрою навіть одного вечора, "Хоча деякі портрети цілком схожі на моїх друзів. Інколи, після того як етюд вже намальований. я часто наспіх знайомлюся з його персанажем", — каже художник.

Цикл "Страсті Христові", Саме ці картини філософсько-релігійного змісту примушують замислитися, особливо у дні Великого Посту. Чіткі лінії вимальовують дещо своєрідний за формою зображення образ Діви Марії та її сина з хрестом на плечах. Напевно, відтворення хреста є алегорією того, що він є у кожної людини і у М. Фалафівки теж. ІнодІ цей хрест для нього важкий, а іноді — легкий. І все ж художникові подобається його нести.

На вулиці — весна. Можливо, не така, якоі б хотілося, та все ж весна. І у цю пору року чоловіки найбільше говорять про жінок, як це робить М. Фалафівка. Інколи важко розгадати назви його картин: „Зимова вишня", „Яблучний сезон" тощо. Проте жінка — загадка. І доки вона за-лишатимється нею, доти й притягуватиме до себе. Апе ж неважко, мабугь, було розгадати, кого мав на увазі митець під тою, що відкриває, відтворює і — обпалює її величність Ніч, Звичайно ж. — Жінку...

 

Андрій Яценко, Інна Заєць

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„ВИСОКИЙ ЗАМОК”

Газета зі Львова N 78 (513) 10 червня 1995 року

 

НАШ ДОМАШНІЙ ЕРОС МАЄ ДОБРИЙ СМАК

 

Знайдеться чимало людей, які вважають, шо в цнотливому українському мистецтві немає місця для еротики. Проте творче об'єднання «Дзига» має свій погляд на еротичні мотиви в нашому сучасному мистецтві - воно сприймає їх як реальність і як один з першопочаткових поштовхів до справжнього самовираження митця. Цієї весни „Дзига” приступила до здійснення одного із свої'х мистецьких проектів - розіслала запрошення багатьом митцям України взяти участь у конкурсі робіт, які згодом увійдуть до виставки, що її назвали «Еротична образотворчість» (Україна, 1995 р,)- На конкурс було подано близько 400 робіт, проте на розгляд журі надійшло на сотню менше (декілька із нмх, наприклад, забракував психоаналітик, який разом з іншими професіоналами увійшов до складу журі). Кожний з членів журі мав право самостійно відібрати роботи, які йому сподобались, маючи перед собою твори, що позначені номерами, за якими були приховаиі прізвища авторів. Відібрано 38 робіт, які разом з тими, що дійшли до останнього етапу, але не стали переможницями, було виставлено для огляду у Пороховій вежі.

Незважаючи на відсутність прізвищ, вгадувалася рука багатьох львівських художників та скупьпторів - В.ОдрехІвського, М.ФалафІвки, М.Демця, С.Савченка...

-Еротика в українському мистецтві, - вважає директор ТО «Дзига» Маркіян Іващищин, - саме завдяки історично зумовленому консерватизмові і боязливій цноті суспільства залишилась чи не єдиним культурним явищем, що є «свіжим» для українців та не інфікованим комплексом неповноцінності перед «новою» європейською культурою. Сподіеаємося, що виставка. яка відбудеться у ЛьвовІ у вересні, стане помітним явищем у сучасному мистецтві, Твори-переможниці увійдуть до альбому еротичного мистецтва України, який фірма «Слово і комерція» планує видати до початку виставки в Італії.

Впевнена. що мистецький твір,який претендує називатися еротичним, - це чи не найкраший тест на присутність доброго смаку і відчуття міри в художніх можливостях творця. Деякі з робіт, які ми тут побачили, з особливою переконливістю доводять, шо нам нема чого кремпуватися - еротика в найпомітніших роботах присутня не сама по собі, а в поєднанні зі справжнім мистецтвом, А одне з полотен - жінка з телефонною слухавкою (назва і прізвище автора сховано за номером) - це просто шедевр.

 

Галина Вдовиченко

На фото: одна з робіт-переможниць конкурсу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

„ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ”

Народний часопис N 235 (852) 27 грудня 1994 року

 

ЖІНКО, ТИ ПРЕКРАСНА

 

У сучасної жінки, незважаючи на повсякденні турботи, мізерну через постійні стрибки цін зарплату, вітчизняне взуття і зарубіжну косметику, є ще красиве, загадкове тіло. Те саме тіло, котре стільки віків було для всіх художників прекрасною натурою.

У цьому нас переконує молодий львівський художник Микола Фалефівка, який, здається, подолав шлях експериментаторства у різних виконавських техніках і стильових напрямах, має свій погляд на образотворче мистецтво. Тому зображує жінку розкутою і пластичною, в різних ракурсах. Ось вона зваблює чоловіка своїми «формами», а ось — якась неземна, бо це — плід фантазії митця. Десь обережне поводження з матеріалом, а десь — прямий розрахунок нанесподіваний ефект. А тло серії картин на жіночу тематику створює майже фізичне відчуття прекрасної музики.

Можливо, роботи Миколи Фалафівки і припадали б пилом у майстерні, якби у нього не з'явизся надійний спонсор — учбово-науково-виробниче об'еднання «Електрон». Хоч тут працюють люди, котрі не мають спеціальноі художньої освіти, але у них навіть тепер, у наш вкрай прагматичний час, не притупилось відчуття прекрасного. 3 легкої руки директора цього підприємства Ольги Омелянівни Бадік картини Миколи Фалафівки прийдуть до широкої глядацької аудиторії у вигляді перекидного настінного календаря на 1995 рік, несучи в собі сильний заряд, умиротворення, краси і добра.

Чимало картин молодого львівського митця вже «пішли в люди». Його різноформатні роботи є у приватних зарубіжних колекціях, з успіхом вони експонувалися не тільки в Україні, а й на престижних виставках у США, Канаді, Німеччині, Швеції, Норвегії.

Сам Микола з Буковини, але спеціальну художню освіту здобув у Львові, постійно відчуває його доленосну ауру, прагнучи до філософського узагальнення життя.

 

Богдан Хома

 

 

“НЕДІЛЯ”

Культурно-громадський тижневик N 51 (67) 23 грудня 1994 року

 

НАСТІННИЙ КАЛЕНДАР З РОБОТАМИ МИКОЛИ ФАЛАФІВКИ

 

Настінний календар з роботами Миколи Фалафівки є черговим етапом в творчості молодого обдарованого художника. Образ жінки він обрав не випадково, адже все людське світосприймання проходить крізь неї. Вона – найдосконаліше творіння. Такою бачимо її у сприйнятті художника. Жінка, яка згоряє, любить, надіється і випромінює космічну енергію.

А втім, вже назви картин говорять самі за себе. Вони співпадають з настроєм, творчою манерою художника: „Віра, Надія, Любов”, „Зимова вишня”, „Дівчина крізь замкову щілину”, „Ранок”, „Злива”, „Повний місяць, або 9 ½”, „ВІдпочинок планети Кохання”. Сім картин, як сім перлин з творчого доробку Миколи ФалафІвки, який вперто здобуває визнання не тільки в нашій країні, а й в Англії, Франції, США, Канаді, Німеччині, Швеції та Норвегії.

Творча манера художиика оригінальна. Ви у цьому переконаєтесь, якщо придбаєте календар на 1995 рік, який видало учбово-нуково-виробниче обєднання “Електрон”.

 

Ростислава Павлишина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“РОБІТНИЧА ТРИБУНА”

Газета Акціонерного Товариства “Концерн-Електрон” N 27 (1446) 21 грудня 1994 року

 

МИТЕЦЬ ЗНАЙШОВ СПОНСОРА

 

Ті, хто придбають перекидний настінний календар “Жінки”, не розчаруються. Молодий художник Микола Фалафівка обрав цю тему не випадково, адже все людське світосприймання проходить крізь жінку. Вона – найдосконаліше творіння. Такою бачимо її у світосприйнятті художника. Жінка, яка згоряє, любить, надіється, випромінює космічну енергію і просто зранку одягається.

А втім, вже самі назви картин говорять за себе, вони співпадають з настроєм, творчою манерою художника – „Віра, Надія, Любов”, „Зимова вишня”, „Дівчина крізь замкову щілину”, „Ранок”, „Злива”, „Повний місяць, або 9,5”, „ВІдпочинок планети кохання”. Сім картин, як сім перлин з творчого доробку Миколи Фалафівки, який здобуває визнання не тільки у нашій країні, а й під час демонстрації своїх творів в галереях США, Канади, Німеччини, Швеції та Норвегії, які залишились в приватних колекціях цінителів мистецтва.

 

Творча манера художника самобутня і оригінапьна. Ви в цьому переконаєтесь, якщо придбаєте художній календар на 1995 рік, який випустило учбово-науково-виробниче об'єднання “Електрон”.

 

Р. Славчук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“ЕКСПРЕС ГАЗЕТА”

N 29 (82) 15-21 серпня 1994 року

 

ДУЖЕ РОМАНТИЧНА ЗБЕНТЕЖЕНІСТЬ

 

Львівський художник М.Фапафівка провів вихідні, роздумуючи над назвою нової картини, на якій зображена жінка у купальнику. Вона лежить біля моря і, чи то палить, чи то пускає мильні бульбашки.

Беручи до уваги назви попередніх робіт ("Зимова вишня", "Повний, місяць або дев'ять з половиною тижнів”, "Формула кохання"), ця може мати назву типу "Біле сонце пустелі" або "Літо в Гаграх" або "У місті Сочі темні ночі".

Щодо тонів полотна, то вони за першим задумом мали бути темно-сині, потім жовто-гарячі. А в кінцевому результаті, здіймаючи очі до неба і колупаючи пензликом у стіні, художник патетично проголосив: "Кольори тут будуть такі, яких ще на жодній картині не було". Конкретніше з'ясувати не вдалося. Але, можливо, жінка буде синя з зеленими пальцями, жовтими губами і червоними очима. Виглядає романтично.

Роксолана Бакович

„СВІТЛО Й ТІНЬ”

Український фотомистецький журнал N 2 1994

 

ЖИВОПИСНІ ПРИСТРАСТІ МИКОЛИ ФАЛАФІВКИ

 

Політ думки, вилитий у розмаїття вишуканості форм — чи не основні ознаки творчості художника. Відірваний від стереотипів мислення, форми і кольору — творить складно і сильно, що потребує вдумливого глядача. Для себе розуміє мистецтво як космос, необ-меженість, вічний пошук. А картини — як своєрідну машину часу: старі повертають у Минуле, а незавершені дозволяють заглянути у Майбутнє.

Супрематичні пристрасті.

Загадка здивування — («Супрематична Мадонна»). Гра кіл і ліній — спроба зобразити Мадонну з немовлям, матір і дитину.

Впала на полотно зірка—вогник цигарки — центр відліку, навколо якого динамічне коло хвиль. Поступово вимальовується жінка, яка розмовляє по телефону («Розмова»).

Романтичні пристрасті.

Жінка — струна, яку перебирає пальцями Бог. Свічка, що мерехтить, обпікаючи ПІтьму. Віра і Надія, А найяскравіша—Любов.

V Миколи Фалафівки свій світ — мікро і макро, де він підглянув у замкову щілину чарів-них дверей напівпрозорих світанкових фей, оточених ореолом волосся і гілками верби. Це — викликані образи казкової доброти із старих маминих казок. Витяг з лабіринтів фантазії («Дівчина з замкової щілини»).

Своєрідне розуміння жінок, створення щоразу нової Єви характерне для художника Жінка — фея, жінка — мадонна, жінка — полум'я. Або хвиля і мушля («Та, що біжіть по хвилях»). Не знаю, вірю я, чи ні, але жінка для мене є живим доказом існування Бога.

Філософські пристрасті.

Перевтілитись в Сина Божого. Відчути на своїх плечах дубовий хрест — про це триптих «Пристрасті Христові». Або порівняти долю людську з долею дерева, заглянувши в суть-серцевину — диптмх «Дерева».

Пристрасті з гумором.

Художник—ромактик, мислитель, він ще й винахідник і жартівник. Прикладом цього є «Автопаркет». Це не друкарська помилка, а дійсність—дотепна назва і картина.

Погляд на своїх героїв лагідний і щирий, а якщо з гумором, то з добрим. Ось «Казанова». Найвдаліший портрет неперевершеного коханця, чий бравий лик, відбитий на гральній карті, де пробите серце завбільшки з торс віддзеркалюсться маленьким фіговим лис-точком — от і всі інтриги й любовні пригоди.

Біофафічні пристрасті.

Фалафівка Микола Васильович. Народився на Буковині у 1964 році. Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва у 1984 р. і Львівський поліфафічний інститут ім. Ів.Федорова в 1992 р. Мав виставки своїх робіт на батьківщині та за кордоном: Польщі, Великобританії, Франції. Картини автора — в галереях і приватних колекціях США, Канади, Німеччини, Швеції та Норвегії.

 

Роксолана Бакович

 

 

 

 

 

 

“РАТУША”

Лвівська газета N 76 (398) 20 липня 1993 року

МИКОЛА ФАЛАФІВКА: НЕОРДИНАРНА ВИСТАВКА В МУЗЕЇ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ

 

Найвищий поверх у будинку, квартира № 13 (але цифр не видно), дзвоник не працює. Зате на дверях поштова скринька. Отак можна переповісти адресу май-стерні художника Миколи Фалафівки. Зрештою, місця творчості його багатьох колег можуть відрізнятися тільки деталями. Зачинившись на горищах, у підвалах, вони виливають свої думки, спостереження й душу в мистецькі форми. Микола Фалафівка не належить до тих митців. котрі прагнуть засвідчити власну особу у списках творчої спілки, котрогось із мистсцьких об'єднань.

Це не для нього. Родом з Буковини, із Вижниці. Малює з тих пір, скільки пам'ятає себе. Художнє училище закінчив як майстер різьби по дереву, Львівський поліграфічний інститут — як художник-графік.

— Чи правда, що виставлялися в Англії?

— Так. Їздив у студентській делегації. Привезені туди роботи взяли на виставку.

— Англійцям ми цікаві?

— Навіть дуже. У нас інша манера живопису, інше сприйняття світу. Окрім того, публіка там вельми доброзичлива, намагається зрозуміти, навіть якщо ти не такий, як вони.

— Чому працюєте у багатьох техніках: малярство, різьба, графіка, акварелі? Чому поруч зустрічаюгься роботи, ближчі до реалізму, і твори, в яких — відвертий суприматизм? Нє чужий вам і гострий погляд карикатуриста...

— Яким чином, на мій погляд, повніше можна висловити думку, так і роблю.

...Тепер — про виставку, котра, власне, і стала приводом для розповіді

про художника Миколу Фалафівку. Невеличкий зал Львівського музею релігії постійно з гостинністю приймає найрізноманітніші за тематикою виставки. Не раз

господарі відкривали двері тим, хто прагне пошуку, неординарності. Фалафівка виставляється тут уже вдруге. На даній експозиції представлена тільки невеличка частина його доробку. Тематика. компонування диктувалися частково орієнтацією самого музею і особливістю невеликого, але дуже затишного залу. Центральним розділом, на думку самого художннка, став цикл робіт, тематично пов'язаних з біблейськими сюжетами. Їх ні в якому разі не можна назвати творами суто сакрального мистецтва. Це швидше якісь спогади про пережиті враження від прочитаного. Хоча роботи зроблейі в техніці малярства, проте в них сильно відчутна колись засвоєна наука художника-графіка. Можна скільки завгодно аналізувати особливості техніки, та якщо не буде в роботі власного бачення, таланту, що через лаконічіні деталі викликають глибинний, багатомірний асоціативний ряд, то гріш ціна всім технічним особливостям. Художник, на мій погляд, у даній темі зумів втілити основне — це вічні сюжети, сюжети, котрі нагадують вічну формулу життя. За способом виявлення емоційності вони схожі на самого автора: ніби все стримане зовні, розмова упівголос, а за тим глибокі стрімкі емоційні витоки. Безодня душі людської ніби затиснена у стандартні прямокутники площі картини, котрі інколи так нагадують догми життя.

Микола Фалафівка аж ніяк не догматик — він філософ. Іноді глибоко замислений, навіть сумний. Іноді сентиментальний. Або ж відверто веселий, навіть трішечки делікатно-капосний. Традиційна формула: Віра, Надія. Любов. У нього вона зображена у вигляді трьох свічок, де згасають у ніби застиглому полум'ї три жіночі фігури. Ось вам Казанова. Його карикатурний барвистий лик відбитий на гральній карті, дє пробите серце завбільшки з торс віддзеркалюється вниз мацьопким фіговим листочком – от вам і всі інтриги й любовні пригоди.

Не всі роботи однакової мистецької вартості, Зрештою, це нормально й закономірно. Проте ні одній не бракує цікавого задуму, оригінального підходу до способів вираження. Є на виставці підбірка акварелей, котрі близькі за стилем до графіки, карикатури. Ось тут повною мірою виявився талант спостережливості митця, уміння кількома штрихами зафіксувати живу й неповторну принадливість людської особистості, її характеру. Художник дивиться на своїх героїв лагідиими очима, щирим серцем, а якщо й з гумором, то з добрим. Фарбами про них розкаже краще, ніж словами. Значить, все в порядку, значить, чоловік займається своєю справою. А ми собі запам'ятаємо ім'я ще однієї неординарної мистецької особистості — Микола Фалафівка.

 

Тетяна Шевченко

 

 

“МОЛОДА ГАЛИЧИНА”

Лвівська газета N 79 (6805) 8 липня 1993 року

 

ЯКЩО ТАЛАНТ – ТО ВІН ЖИТИМЕ

 

Такою була суть привітань, висловлених молодому львівському художникові Миколі Фалафівці на відкритті друтої виставки у рідному місті. 3 теплими словами до художника звернулись директор Музею історії релігії (саме тут відбулося вдкриття експозиції) Володимир Гаюк та директор учбового центру «Електрон» Ольга Бадик.

— Микола Фалафівка має колосальний внутрішній і філософський потенціал. — ділиться враженнями генеральний директор культурно-мистецького об'єднання «Творчість» Юрій Суховій. — Техніка виконання художнїх творів — на високому європейському рівні (Фалафівка мав дві виставки за кордоном — у Польщі і Англії, а також його роботи є у власних колекціях США, Канади, Німеччини...). Перспектива художника приречена на успіх.

— Художник малює у сумних. коричнево-сірих та темно-зелених тонах (серія робіт «Страсті Христові», «Дівчина із замкової щілини», диптих «Дерева»), — розповідає Володимир Гаюк, — що складає враження характеру страшної сили, відчуття фатуму. внутрішнього демонізму, хоча насправді Микола — натура ла-гідна і доброзичлива. Кожна акварель — це вміння художника кількома мазками передати найголовніші риси людського характеру. У пошуках співвідношення фігури і кольору створена «Суприматична мадонна» — як спроба найпростішим матеріалом (геометричними фігурами — колом і лініями) зобразити мадонну з немовлям.

Картина «Розмова». На перший погляд на ній начебто незрозуміла абстрактна фігура. Але якщо дивитись так, як бачив художник, то поступово ви-мальовується плече, лікоть, груди, ще один лікоть, голова, телефонна трубка, дим від цигарки і сама цигарка, і, врешті, жінка, яка говорить по телефону. Така картина виникла, за словами Миколи Фалафівки, як наслідок формального підходу до сприйняття і відображення дійсності.

«Автопаркет» — твір, де профіль автора «викладений» паркетом. Микола каже, що «спочатку було слово» (гра слів «автопортрет—автопаркет» поселились у голові), а з нього й народився «Автопаркет».

«Казанова» — найвдаліший художній образ неперевершеного коханця. Джованні тут складається виключно з сердець: око — серце, губи — серце, зачіска — серце, ніс і лоб у поєднанні — серце, і навіть краплини крові, що течуть із рани, — теж серця.

Звичайно, все це важко уявити, тому раджу — підіть подивіться. Адже в мистецтві краще один раз побачити, ніж сто разів почути, тим паче, коли розмова про живопис.

 

Роксоляна Бакович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

“СІМЕЙНА ГАЗЕТА”

Тижневик для всієї родини N 17 (17) 24 травня 2001 року

 

ВІД ШАЛЕНСТВА ДО ЩАСТЯ ОДИН КРОК -

ТАК ВВАЖАЄ ХУДОЖНИК МИКОЛА ФАЛАФІВКА

 

Мабуть вчені та історики отримали б куди менше інформації про минуле життя нашої планети, якби не малюнки. Так, розписи на стінах, печерах, на глечиках, золотих виробах відкривали тодішній світ. Ми ще досі милуємось славетними картинами, які зберігаються в Луврі, Ермітажі...

 

Загадкова усмішка Мони Лізи зворушує серця мільйонів глядачів. Ось так, помахами пензлика відбувається увіковічення. Увіковічення почуттів, прагнень, мрій. Дехто переконаний, що художники — народ дивний, і, безперечно, обраний Богом для творчих завдань. Сперечатися з цього приводу не будемо. Взяти хоча б Миколу Фалафівку, який практично з дитинства прагнув малювати. Ні, генетика тут ні до чого. Його батьки також люди мистецтва, тільки в іншому напрямку.

М. Ф. Батько займався різьбою по дереву. Мати вишиває. Це також своєрідні малюнки. Як тільки я пішов до школи, то почув на свою адресу позитивні відгуки. Починав із шкільної газети. Я любив цю справу. Закінчив художнє училище на Буковині. Після цього вступив до інституту. Усе житгя займаюся улюбленою справою і не уявляю свого життя з іншою професією. На мою думку, саме живопис - авангард мистецтва. Навіть з появою фотографії живопис не втратив своїх позицій, просто він перейшов на інший ступінь. З'явився експресіонізм.

В. С. Ви входили до складу людей, які створили львівський вернісаж.

М. Ф. Так. Ми вийшли у неділю і поставили свої картини. А наступного тижня у неділю для нас вже не вистачило місця. Художники заполонили куточок своїми доробками. Так що можна сміливо сказати, що вернісаж виник завдяки моїм друзям і мені. Вернісаж змінював своє місце, побував на Краківській, Валовій вулицях.

В. С. Серед ваших робіт багато акварельних, олійних.

М. Ф. Так. Після виставки у Львові акварельних творів, 75, одразу були куплені. Для художника це величезний стимул. Натюрморти, виконані олійними фарбами, успішно виставляються в Парижі. Якщо переглянути увесь мій творчий доробок, то тут можна побачитии зображення від реалістичних до абстрактних.

В. С. Чи правда, що під час відвідування Парижу ви змушені були шукати собі роботу, аби просто вижити ?

М.Ф. Було таке. Мені надали галерею для виставлення своїх робіт. Коштувало це досить дешево. Тому я не вагаючись вирушив до Парижа. В день відкриття декілька творів купили. Я гадав, що Фортуна і надалі мені посміхатиметься. Але вийшло так, що решта робіт продалися наприкінці виставки. Я людина не західна, відповідно гроші витратив. А жити якось потрібно. Місяць провів в Парижі. Малював на Монмартрі портрети. Ввечері боявся ходити вулицями французького міста. Дуже небезпечно. Але нічого - дав собі раду і повернувся на батьківщину.

В. С. Які ще країни побачили ваші роботи ?

М. Ф. Чехія, Швейцарія, Англія. До речі, я навчався в англійському коледжі вищої освіти. Я працював в одній фірмі, займався рекламною діяльністю. Ось там вперше ознайомився із комп’ютером. Повернувшись до Львова працював у видавництві. Будь-яке життєве надбання додавало мені досвіду як художнику.

В. С. Кажуть, що митець може творити лише на голодний шлунок. А ви як гадаєте?

М. Ф. В цих словах є доля правди. Коли я, наприклад, був в Парижі, то зрозумів, що частинки душі залишаються у творах, виконаних на Монмартрі. В галереях я бачив як людина знайшла якусь тему, відкрила її і просто заробляє гроші цим. Коли на виставці відчуваєш енергетичний вітерець від картин, то це зроблено з душею. Згадайте, коли притісняли в РадянськомуСоюзі, які твори виходили з-під пензля.

В, С. У вашому творчому доробку багато сил і натхнення присвячені жінці.

М. Ф. Я фіпософськи підійшов до цього питання. Бог створив світ, чоловіка. Останнім його дивом було створення жінки. Мені хотілося продовжити цю тему. В кожній картині своя форма, мова. Жінки мої різні. В принципі, я постійно намагаюся творити щось нове, урізноманітнювати себе. Цікаво, що дві картини, де досить пишні жіночі форми, в мене придбав католицький священик з Цюріха.

В. С. Як відбувається робочий процес створення картини?

М. Ф. Якби хтось знимкував мене, то маю сумнів, що все б зрозумів. Мій робочий процес неможливо пояснити, усвідомити. Звичайно, я мушу бути один. I працюю під керівництвом її величності Натхнення. Навіть посуд не мию без натхнення. Якщо в мене виникає ідея, то я обов'язково мушу її завершити.

В. С. На якого покупця ви здебільшого орієнтуєтеся?

М. Ф. Я взагалі не ставлю собі за мету продати картину іноземцям чи співвітчизнику. Це відбувається спонтанно.

В. С. Щоб створити картину, потрібно витратити багато сил і енергії також. Яким чином ви повертаєте втрачену енергію ?

М. Ф. Без сумніву, художник повинен віддати частинку себе. Я не шкодую, якщо мої улюблені роботи отримують інших господарів. Єдине, що залишаються приємні спогади. Я енергетику черпаю від самого процесу створення. Чув, що багато художників, як вампіри, забирають енергетику від людей. Мені таке звинувачення не можна висунути, тому що я не користуюся послугами моделей. Мені не позують. Я пишу людей за своєю уявою. I вони справжні. Художник повинен пропускати побачене через себе.

В. С. Подейкують, що вампіричні картини у Іллі Глазунова (російський художник). Як ви ставитеся до його творчості?

М. Ф. Можливо, його роботи і носять вампіричний характер. Не знаю. Щодо Глазунова, то я люблю його старі роботи. Новий цикл не сприймаю. Якщо бути відверткм, то мені не подобається Глазунов.

В. С. Як ви відпочиваєте після напруженої праці?

М. Ф. Абсолютно нічого не роблю. Хоча думок з цього приводу багато. Хтось вважає, що митець має постійно працювати. Дехто стверджує, що краще місяць не брати в руки інструмент, а малювати очима. Я, мабуть, віддаю перевагу другому варіанту.

В. С. В 1991році, коли Україна здобула незалежність, ви розпочали працювати над біблійською темататикою. Це збіг обставин чи щось інше?

М. Ф. Саме в цей період я знову прочитав Новий заповіт. Виникло бажання створити свою призму. Відбулися персональні виставки у Львові. Біблійська тема — вічна, це пошук гармоннії, відкриття любові, осмислення дива.

В. С. Модільяні вживав наркотики, тому малював людей без очей. Багатьох художників вважають хворими людьми.

М. Ф. Я до всього цього ставлюся поверхнево, бо не приймаю додаткові допінги. Знаю, що Ван Гога ще досі окремі особи називають блазнем, людиною, яка втратила розум. А насправді в нього була хвороба внутрішнього вуха. Болі страшенно мучили художника. Під час чергового приступу він відрізав собі місце болю — вухо. Будь-якого художника можна назвати шаленим. Художника не можна умістити в рамки. Він не підкоряється часові, людському засудженню. Я щаслива людина, яка має свободу. Колись хотів по-кинути країну, але сьогодні відчуваю, що досяг порозуміння із собою і буду жити в Україні, зокрема у Львові.

В. С. Як почувають себе ваша дружина і донька поруч з шаленою людиною?

М.Ф. Витримують. Моя дружина – викладач англійської мови. Донечка захоплюється музикою. У неї вже є власні твори. Вона також малює. Одну картину навіть хотіли купити, але я не дозволив, адже це твір моєї доньки.

В. С. У вас в помешкані картини виключно власні чи ще когось із художників?

М. Ф. Лише мої. Заздрю по-доброму тим, хто може поруч із своїми творами тримати інші. Але в моєму домі виключно мої картини. Я не купував жодного разу роботи інших майстрів.

 

Вероніка Савченко

1

Press